Мені цей зошит тільки сум навіяв —
Обкладинки, як тогорічні трави,
Хоча й біліють аркуші, як мрії
У сподіванні успіхів і слави.
А ніжно-голубі тонкі клітини
Нагадують мені віконні рами
У прохолодні вранішні години,
Де навіть зорі розпрощались з нами…
Що буде там, за рамами пустими —
Весна квітуча чи глуха пустеля?
Безмірна радість? Туга непростима?
Чи щастя, що сягне за стіни й стелю?
Приховує цей зошит таємниці
Від кожного, передусім — від мене!
Та вже обкладинки — мов крила птиці,
Що рветься а клітки вперто і шалено!