Нова книга відомого краєзнавця Миколи Суботи – це, перш за все, роздуми про витоки своєї душі, минулого свого народу, своєї землі, яка має в собі оте розгалужене коріння родоводу – ніколи незнаного до кінця! – які б глибини воно не мало під собою…
Пошуки автором своєї душі починаються з раннього дитинства, з осмислення родини, села, природи, що оточує його з народження. Розуміння спочатку свого життєвого кола, що постійно розширюється з кожним новим прожитим днем – до розуміння світу. Микола Субота описує, здається, звичайні життєві ситуації: « Звички віють холодок у душі людини, від протягу якого виникають різні недуги. Бувають звички добрі, необхідні для людини. Це вставати в один час з теплої ніжної перини, умиватися, чепуритися, займатися щодня різними заняттями. Без цих звичок людині важко було би. Але людина також може звикнути злитися, говорити неохайні слова, брехню…» (Перцева наука).
Природна мудрість простої сільської жінки, матері, яка, виховуючи сина, дивилася не на якусь окрему провину, а думала про далеке майбутнє його, намагаючись уберегти від помилок у житті. І не просто уберегти – а навчити сина з раннього дитинства думати, передбачати наперед, аналізувати… Коло проблем, піднятих автором, просто вражає!
Широка амплітуда почуттів , контраст райської природи і пекельного життя людей на цьому райському тлі (Перевзута витівка ) примушує читача відчувати трепетне задоволення і гіркий щем у душі – одночасно…
Роздуми про юність і старість, про вічну любов до життя, яке подароване нам, спонукає задуматися, заглибитися в самого себе: « Зникає рум’янець і не лише з лиця, а з самої любові до життя.» ( Старість).
Напевне, краще за самого автора не скажеш про його покликання, про те, як усвідомлює він свій життєвий шлях: «…Доля розпорядилась родитись у такому незвичайному місті, де в давнину різні чумацькі дороги стікались до Муравського шляху, становлячи його великим і божественним Чумацьким Шляхом Всесвіту. Там, де згубив своє чисте слово Князь Ігор, як ходив на половців, а в 17-му столітті постав козачий Сіннянський монастир, до якого топтав стежки мандрівний філософ Григорій Сковорода. І судилось мені у цім краю не тільки народитись, а ще став цей край провідним у моїх мандрах. У своїх походах я шукав ту людську мудрість, яка виситься над нами праведністю і надихає на віру, на любов до життя. Мандрував, шукав, а чи знаходив…» (Журавлина).
І ще хочу сказати, хоча це, на перший погляд, і не має відношення до книги: Микола Субота в липні 2016 року започаткував « Кобзарський схід» у селі Кадниця і, будемо сподіватися, що захід щороку буде збирати навколо себе все більше й більше поціновувачів і шанувальників, а неповторна природа цих місць приверне до себе широке коло людей, небайдужих до історії Слобожанщини, до цікавих подорожей – людей, закоханих у життя!
Автор – людина невгамовна, цілеспрямована, вічно в пошуках нових ідей та проектів. Його болюча небайдужість до історії рідного краю, до витоків свого «я», примушує постійно працювати, вивчати, організовувати, творити!
Я впевнена, що ця книга послугує для багатьох прикладом творчого горіння та бажання не чекати чогось від когось, а самому засукувати рукава вишиванки в прямому й переносному значенні і – працювати, працювати, працювати!
Нехай читачі знайдуть у книзі Миколи Суботи те, що їм необхідне, те, що примусить подивитися на цей чудовий і нелегкий світ закоханими очима ще раз, по-особливому – очима самого автора.
Ніна Супруненко, заслужений діяч мистецтв України